ну, цю книгу я не читав, та про село поговорити — раз плюнути (не даремно ж там живу — щось, та знаю)…
1) щодо цього — цілковита правда! до того ж гірка! для тих хто не живе в селі не зрозуміти що таке фраза:«не приїзди додому в тих рижих чоботах, бо село не пойме!!!» це дуже калічить прагнення людини до індивідуальності...є ще й інше:«а мені сьогодні цьотка маруська сказала, що ти десь там в барі сказав матерне слово(не напишу яке, бо мене вже відчитали за такі слова тут)» це, звісно не прояв індивідуальності, а щось інше, не менш негативне, адже ти не маєш права щось сказати і зробити (будь що, погане чи добре), бо цьотка маруська прсутня іп ри побитті сковорідкою свого чоловіка — п'яниці(вибачте за подробиці, село ж все знає)...і якимось невідомим чином, незримо присутня о другій годині ночі у барі(до речі, треба додати сюди ще один пункт: містичне село!)… та є і плюс, наприклад: «не встигла наталка попісяти на тест для вагітності, як ціле село їде ДО МІСТА купувати майбутньому сину петрику(бо вона колись, в одинадцятирічному віці, одній бабці сказала, що як народить сина, то буде петро!) повзуни в подарунок, бо в аптеці є телефон і тьотя, що дуже любить повідомляти всім подругам хто, що і по-скільки в неї купив»…
2) ну… самосуд, це вже гірше, хоча він зустрічається не лише у селі, але і в місті..., звісно, в селі набагато частіше. ну лінь їхати старі бабі кшисьці до міста, щоб написати в міліцію заяву на відкриття кримінальної справи за отруєння її улюбленого пса тімона(який, вибачте, какав її сусідці данусьці в кеди, внуків подарунок) і дати хабаря, щоб дануська судову справу програла. простіше дати данусьчиному песику бобіку раз палюгов по хребті і всі діла… шо зробиш? село є село!!!
3) ну, це правда, тут сміятись вже немає над чим. не всі, звісно, та є села, що реально страждають від такої проблеми, досить тяжко страждають! та знаєте, коли у сільського жителя хата згорить — у селі гроші на відбудову зібрати набагато легше, ніж у місті, там фрази: «А хто він мені?» немає(це на прикладі сусідів своїх кажу), чи наприклад, на операцію серця трирічній дівчинці, гроші збираються за півдня і без прохання: «а документики про хворобу серця показати не можете?»(це вже на прикладі власної сім'ї).
ну, але і довіра тут обгрунтована якраз твоєю, Іваночко, тезою під номером 1.
4) ні, ні в якому разі, село не деградаційна ланка суспільства, бо воно, як і інший населений пункт, спроможне дати, можливо не якийсь прибуток державі, чи ще в цьому роді, а хорошого, мислячого, розумного і працьовитиго громадянина держави! і цього ще ніхто не скасовував!
і, звичайно ж це і народні звичаї, традиції, оригінальна культура… куди без цього? куди без баби кшиськи з її культурною фразою: «а шо б ти згорів!» і традиційного і зичайного харкання в сторону одержувача прокльону(напевно думає, що плюється легкозаймистою речовиною)...)))
от таке село!!!
Ну… мені просто уявлялась суцільна темна порожнеча, а в ній три постаті: дівчина, Смерть, а між ними хлопець, що йде не до своєї дівчини, ні… Його, так би мовити, «тягне» до себе Смерть(але не буквально — це виглядає, ніби він просто йде до в її бік(а не в бік дівчини). Не сказав би, що вона хоче його смерті, вона просто виконує призначену їй місію, тому й не бере разом із ним і дівчини — не прийшов її час). Це не та ситуація, де він, наприклад, падає з багатоповерхівки, ламає кістки і помирає. Це суцільний спокій, на якому розгортається «пасивна»(хоча так сказати не можна) дія — трагедія. Тому все так одноманітно і сухо.
А про водичку, якщо чесно, Іваночко, не зрозумів.
і це добре, бо бачиш, якої думки про тебе, чи твою роботу соціум.
от тільки, у мене подвійні відчуття щодо анонімності мінусів та плюсів… ніби і не чесно, що не знаєш, від кого вони та, коли подумати, ми ж можемо і образитись, коли друг за висловлену думку, чи опубліковану роботу, поставить мінус… але це незнання, хто і що тобі поклав… цікаво все по персоналіях… та, може це так лише на початку?
дійсно! найгірше, коли у тебе забирає дитинство, юність саме життя (Помирають батьки, а ти лишаєшся один із молодшою сестрою на роздоріжжі… чи ще щось в цьому роді) і ти не в силах побороти це, ти скований у боротьбі з Фатумом…
ну тоді вже традиційно «вибачте»!
(щось, я у всіх сьогодні вибачення прошу…
що ж я за людина така, що все щось погане роблю, а потім вибачаюсь...)
а за мінуси — то я просто ще цієї системи добре не осягнув, я ж новачок тут!(((
так!
всі ми жинемся за майбутнім… до певного часу, всі ми хочемо бути дорослішими… знову ж таки, до певного часу, а потім, коли заспокоюємося, то розуміємо, що пробігли досить великий шматок життя… а могли пройти його, смакуючи кожним моментом, дихаючи кожною секундою, пропускаючи серез себе кожну подію…
та що тепре робитимемо?.. ми ж хотіли дорослішими бути!
пояснюю!
здавала дитина іспит з літературознавства!
Щоб його здати, треба було написати сонет(!)[сонет і я, як, бачите,… різні ми, коротше] на тему, як не дивно «світло»…
ну… ось, що з того вийшло!!!
ну, цю книгу я не читав, та про село поговорити — раз плюнути (не даремно ж там живу — щось, та знаю)…
1) щодо цього — цілковита правда! до того ж гірка! для тих хто не живе в селі не зрозуміти що таке фраза:«не приїзди додому в тих рижих чоботах, бо село не пойме!!!» це дуже калічить прагнення людини до індивідуальності...є ще й інше:«а мені сьогодні цьотка маруська сказала, що ти десь там в барі сказав матерне слово(не напишу яке, бо мене вже відчитали за такі слова тут)» це, звісно не прояв індивідуальності, а щось інше, не менш негативне, адже ти не маєш права щось сказати і зробити (будь що, погане чи добре), бо цьотка маруська прсутня іп ри побитті сковорідкою свого чоловіка — п'яниці(вибачте за подробиці, село ж все знає)...і якимось невідомим чином, незримо присутня о другій годині ночі у барі(до речі, треба додати сюди ще один пункт: містичне село!)… та є і плюс, наприклад: «не встигла наталка попісяти на тест для вагітності, як ціле село їде ДО МІСТА купувати майбутньому сину петрику(бо вона колись, в одинадцятирічному віці, одній бабці сказала, що як народить сина, то буде петро!) повзуни в подарунок, бо в аптеці є телефон і тьотя, що дуже любить повідомляти всім подругам хто, що і по-скільки в неї купив»…
2) ну… самосуд, це вже гірше, хоча він зустрічається не лише у селі, але і в місті..., звісно, в селі набагато частіше. ну лінь їхати старі бабі кшисьці до міста, щоб написати в міліцію заяву на відкриття кримінальної справи за отруєння її улюбленого пса тімона(який, вибачте, какав її сусідці данусьці в кеди, внуків подарунок) і дати хабаря, щоб дануська судову справу програла. простіше дати данусьчиному песику бобіку раз палюгов по хребті і всі діла… шо зробиш? село є село!!!
3) ну, це правда, тут сміятись вже немає над чим. не всі, звісно, та є села, що реально страждають від такої проблеми, досить тяжко страждають! та знаєте, коли у сільського жителя хата згорить — у селі гроші на відбудову зібрати набагато легше, ніж у місті, там фрази: «А хто він мені?» немає(це на прикладі сусідів своїх кажу), чи наприклад, на операцію серця трирічній дівчинці, гроші збираються за півдня і без прохання: «а документики про хворобу серця показати не можете?»(це вже на прикладі власної сім'ї).
ну, але і довіра тут обгрунтована якраз твоєю, Іваночко, тезою під номером 1.
4) ні, ні в якому разі, село не деградаційна ланка суспільства, бо воно, як і інший населений пункт, спроможне дати, можливо не якийсь прибуток державі, чи ще в цьому роді, а хорошого, мислячого, розумного і працьовитиго громадянина держави! і цього ще ніхто не скасовував!
і, звичайно ж це і народні звичаї, традиції, оригінальна культура… куди без цього? куди без баби кшиськи з її культурною фразою: «а шо б ти згорів!» і традиційного і зичайного харкання в сторону одержувача прокльону(напевно думає, що плюється легкозаймистою речовиною)...)))
от таке село!!!
А про водичку, якщо чесно, Іваночко, не зрозумів.
але вона ж не повинна сприймати свій стан, як незрозумілий, суперечливий…
от тільки, у мене подвійні відчуття щодо анонімності мінусів та плюсів… ніби і не чесно, що не знаєш, від кого вони та, коли подумати, ми ж можемо і образитись, коли друг за висловлену думку, чи опубліковану роботу, поставить мінус… але це незнання, хто і що тобі поклав… цікаво все по персоналіях… та, може це так лише на початку?
(щось, я у всіх сьогодні вибачення прошу…
що ж я за людина така, що все щось погане роблю, а потім вибачаюсь...)
а за мінуси — то я просто ще цієї системи добре не осягнув, я ж новачок тут!(((
він просто наштовхнув мене на думку, що я зробив щось не так… тому і вирішив вибачитись…
всі ми жинемся за майбутнім… до певного часу, всі ми хочемо бути дорослішими… знову ж таки, до певного часу, а потім, коли заспокоюємося, то розуміємо, що пробігли досить великий шматок життя… а могли пройти його, смакуючи кожним моментом, дихаючи кожною секундою, пропускаючи серез себе кожну подію…
та що тепре робитимемо?.. ми ж хотіли дорослішими бути!
я не мав на увазі нічого поганого…
не беріть до голови)
Тепер дійшло!..
типу мої герої померли вдвох, а ваші гівна об'їлись… але також вдвох… )
це ви до того, що я даремно не прослухав урок, а писав ото зверху?
здавала дитина іспит з літературознавства!
Щоб його здати, треба було написати сонет(!)[сонет і я, як, бачите,… різні ми, коротше] на тему, як не дивно «світло»…
ну… ось, що з того вийшло!!!