Сон
Сьогодні їй приснився сон.
Приснився він… Навколо чорно-білий тон.
Він помирав, вона хотіла теж померти,
Вві сні коханий йшов у руки Смерті.
Вона ж ЇЇ благала на колінах,
Хай забере й її, хай не лишає на руїнах!
А Смерть мовчала, — кликала його!
Він йшов, не озираючись, на дно.
«Не йди, коханий, зупинись,
Ти Смерті в очі не дивись!
Не піду й я, — залишишся і ти!
Не дам тобі зі Смертю я піти!
Підеш із Нею — впадеш у безодню,
А я ж тобі дарую поцілунків сотню!»
Не слухав — тихо йшов за Нею,
А сьози лилися рікою й над тією
Захмарилися небеса і Сонце почорніло,
Неначе кров густа його залила...
Він йшов… Прекрасний, наче янгол,
Вона ж стояла, наче тінь, мара.
І плакала душа від гіркоти утрати,
Але змінити вже нічого не могла...
Ось Смерть уже взяла у свої його руки...
Не витримало серце тої муки -
Забилося нестерпно й… розірвалось -
Вже не прокинеться вона зі сну!
Сон її вбив, та не одну...
В ту ніч помер і він вві сні -
Він бачив чой же самий чорно-білий тон,
Він бачив, як вона ішла до Смерті!
Серця їх бились в унісон...
Та він їй дав вві сні померти.
Помер і сам, не витримавши лиха,
Покинув він життя повільно, стиха...
Та ніч страшна забрала два життя.
Так мало бути, тому немає вороття.
Та ніч страшна забрала двох коханих
І Сонце вранішне зійшло уже без них,
Два серця перестали битися багряних!
Ми з вами не побачим більше їх...
Сумна, страшна історія ця моя -
Світ втратив двоє люблячих сердець!
Та не була б історія страшніша вдвоє,
Якби один залишився живий, а інщий був би мрець?
Приснився він… Навколо чорно-білий тон.
Він помирав, вона хотіла теж померти,
Вві сні коханий йшов у руки Смерті.
Вона ж ЇЇ благала на колінах,
Хай забере й її, хай не лишає на руїнах!
А Смерть мовчала, — кликала його!
Він йшов, не озираючись, на дно.
«Не йди, коханий, зупинись,
Ти Смерті в очі не дивись!
Не піду й я, — залишишся і ти!
Не дам тобі зі Смертю я піти!
Підеш із Нею — впадеш у безодню,
А я ж тобі дарую поцілунків сотню!»
Не слухав — тихо йшов за Нею,
А сьози лилися рікою й над тією
Захмарилися небеса і Сонце почорніло,
Неначе кров густа його залила...
Він йшов… Прекрасний, наче янгол,
Вона ж стояла, наче тінь, мара.
І плакала душа від гіркоти утрати,
Але змінити вже нічого не могла...
Ось Смерть уже взяла у свої його руки...
Не витримало серце тої муки -
Забилося нестерпно й… розірвалось -
Вже не прокинеться вона зі сну!
Сон її вбив, та не одну...
В ту ніч помер і він вві сні -
Він бачив чой же самий чорно-білий тон,
Він бачив, як вона ішла до Смерті!
Серця їх бились в унісон...
Та він їй дав вві сні померти.
Помер і сам, не витримавши лиха,
Покинув він життя повільно, стиха...
Та ніч страшна забрала два життя.
Так мало бути, тому немає вороття.
Та ніч страшна забрала двох коханих
І Сонце вранішне зійшло уже без них,
Два серця перестали битися багряних!
Ми з вами не побачим більше їх...
Сумна, страшна історія ця моя -
Світ втратив двоє люблячих сердець!
Та не була б історія страшніша вдвоє,
Якби один залишився живий, а інщий був би мрець?
39 коментарів
Продали, заробили по сто долярів, ідуть додому. Ідуть значить, і тут один кум побачив коров’яче гі.но і каже до другого:
— Петре, а во бачите то гі.но?
— Так, бачу…
— Петре, а якщо Ви з’їсте то гі.но, то я Вам свої сто долярів віддам!
Той, подумав, подивився навкруги і каже:
— А давайте!
Взяв Петро, раз-два, тай з’їв то гі.но. І мусів Степан віддати своїх сто долярів. Іде Петро, тай тішиться… Тут бачить Петро, ще одне коров’яче гі.но лежить, та й каже до кума:
— Степане, а хочете своїх сто долярів назад,
— Петре, та як не хочу, хочу, – каже той
— А во бачите то гі.но, якщо з’їсте вони ваші.
Той, подумав, покрутився, махнув рукою та й з’їв. Ідуть вони далі, і тут Петро каже до Степана:
— Слухай куме, які ми дурні, продали свиней ще й гі.на безплатно наїлися.
це ви до того, що я даремно не прослухав урок, а писав ото зверху?
Тепер дійшло!..
типу мої герої померли вдвох, а ваші гівна об'їлись… але також вдвох… )
я не мав на увазі нічого поганого…
не беріть до голови)
а щодо Ваших героїв, то їхній сон — те саме г...., як і в тому анекдоті. тобто, наїлися і лишилися ні з чим. точніше, взагалі не лишилися…
і, коли вже у вас тут такі розшаркування, додам ще й від себе — не беріть до серця/голови/нирок/вписати потрібне. )
та я ж навпаки за Вас переживаю ))))
бо мінус — то ще таке, а можуть же ще й коментар видалити, коли щось не так! ))
(щось, я у всіх сьогодні вибачення прошу…
що ж я за людина така, що все щось погане роблю, а потім вибачаюсь...)
а за мінуси — то я просто ще цієї системи добре не осягнув, я ж новачок тут!(((
от тільки, у мене подвійні відчуття щодо анонімності мінусів та плюсів… ніби і не чесно, що не знаєш, від кого вони та, коли подумати, ми ж можемо і образитись, коли друг за висловлену думку, чи опубліковану роботу, поставить мінус… але це незнання, хто і що тобі поклав… цікаво все по персоналіях… та, може це так лише на початку?
почитайте, тут досить цікава дискусія на цю тему.
він просто наштовхнув мене на думку, що я зробив щось не так… тому і вирішив вибачитись…
А щодо самого вірша, то мені здалось, що тут трохи забагато водички налито. Щось надто й одноманітно він помирав, тобто йшов за смертю.
Сподобалось, як ти далі повернув події, ну типу, що вони обидвоє уві сні померли. Так більш драматично…
А про водичку, якщо чесно, Іваночко, не зрозумів.
це важливо для мене
та можна і тут, ми ж усі тут, щоб отримувати відгуки і думки про свої роботи.
для прикладу взяла відрізок вірша
«А Смерть мовчала, — кликала його!
Він йшов, не озираючись, на дно.
«Не йди, коханий, зупинись,
Ти Смерті в очі не дивись!
Не піду й я, — залишишся іти!
Не дам тобі зі Смертю я піти!»
Тепер що виходить, він іде за смертю, вона хоче піти замість нього, потім він каже, що ніхто нікуди уже не йде. Але потім вні таки пішов за тією Смертю.
Це називається: яке їхало, таке й здибало.
А можна було б це так все не розписувати, щоб не повторювати практично в кожному рядку слово "іти" в різних формах.
Тобто «не лити водичку», я мала на увазі, треба було тут написати трохи лаконічніше. А то трішки набридають одноманітні рядки. Ось…
тут ЙОГО слів взагалі немає…
у мене помилка
має бути так
… не піду й я, -залишишся І ТИ!..
це ж треба… одна помилка зміст ламає...!
ху!!!
якби не ти!!!
дякую!
все ж добре коментувати і вказувати таки на помилки!)))
краще вже широкий)
РОСТИ ШИРОКИЙ! О…
Бо символи дівчини, кохання, хлопця (як причини кохання), смерті (як розлуки) частенько випливають з підсвідомого в момент адаптації хлопця/дівчини до життя. Коли вони офіційно ще до ряду дітей відносяться, але гормонально себе до ряду дорослих приписують. Такі сцени (кохання, смерті, жертовності й вибору) дуже характерні саме для молодших людей. Багато з них пишуть також римовані рядочки, тому ти не один такий! ))
Автору всього 18, це гарно, що в цьому віці має більше романтики аніж циніки. а дорослість прийде, нікуди вона не дінеться.